Cценарiй "Перлини рiдного краю"

Зубанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

З досвіду національно-патріотичного виховання

Виховний захід

«Перлини рідного краю».

Ведучий. Україна! Золота, чарівна сторона. Земля, рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки ласкавих і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших, оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси і доли. Тут усе близьке і рідне нам.

Звучить пісня «Україні».

Ведуча.Добрий день вам, любі наші гості, у нашій гостинній хаті. Спасибі, що прийшли до нас на свято. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб всі були веселі та здорові.

Ведучий. Надворі холодно. А наша хата тепла, побілена, вікнами до сонечка. Тепло в хаті і затишно. І господарі просять привітно. Тож двері хати відкриваємо – гостей наших щиро вітаємо.

Ведуча.

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

Стрічаєм із хлібом, любов’ю та миром!

(Звучить пісня «Зеленеє жито»)

Ведучий.Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Сьогоднішня наша зустріч присвячена рідному селу – «Перлини рідного краю».

(Звучить пісня «Рідне село»)

Ведуча.

Село моє, краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма.

         Ну, а чого без нього були б варті ми з вами, кожен зокрема. Земля моя, у тобі мої мрії, надії. Сходить сонце, жита половіють, у душі моїй, в долі моїй.

Ведучий. Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. 

         Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою.

1-а учениця. 

Я люблю тебе, отчий мій краю!

Я люблю тебе, рідне моє село!

До небес твою душу здіймаю –

До землі я схиляю чоло.

2-а учениця.

Село моє, для мене ти єдине,

Криниця чиста з саду вигляда,

Хатина біла, сонях біля тину –

Така моя батьківська земля.

3-я учениця.

Село моє – це наша велика родина,

Наше коріння і батьківщина,

Материнська пісня і біла вишня у саду,

Це наша сповідь і турбота,

Батьків моїх щоденна робота.

Тут моє дитинство босоноге, 

Стежина в школу на зорі, 

Тут наші ще несходжені путі.

Село моє, ти радість, ти доля моя,

Єдина для нас ти земля,

Розкішний вінок ти із рути і м’яти,

Як же тобі пісень не співати.

    Звучить пісня «Хата моя, біла хата».

Ведучий. Споконвіку наше село славилося трудівниками. В  усі часи наші хлібороби працювали на землі. І хоч сьогодні важкий економічний час,але в селі люди сумлінно трудяться на полі,на фермі.

Ведуча. Час змінюється,змінюється і село. У добротних будинках по сучасному вмебльовані кімнати,та в багатьох сім’ях усе ж збереглися хороші давні традиції прикрашати кімнати вишитими рушниками,домотканими доріжками,народними виробами. Погляньте,ми зібрали ці речі у жителів нашого села. Це і рушники ,і килими,і доріжки.

Ведучий. Ось вироби сільських майстринь-вишивальниць. Хіба можна не замилуватись такою прекрасною,але клопіткою жіночою роботою,яке потребує багато часу та уміння.

Ведуча. Як відомо, історію творять люди. Саме завдяки нашим талановитим землякам,які у своїх творах оспівували рідний край,його роботящих земляків,їх трудові подвиги,наше село стало відоме всій Україні. Тут народились і жили,творили і працювали такі видатні земляки, як Летюк Євген Миколайович, ректор Московського державного університету Гречіхін Володимир Григорович,командуючий далекосхідним військовим округом-Суховій М.І., кандидат медичних наук, хірург -  Михайлець  Ю.А.

Ведучий. Серед дорогих і шанованих наших земляків почесне місце займають наші гості,які завдяки своєму таланту прославляють наш рідний край,наше село.  Я .І. Носенко,Т.А. Голобородько,В.М. Калініченко. Хочемо  щиро подякувати їм, що прийняли наше запрошення.

Ведуча. Яків Іванович народився  7 квітня 1924 року в сім’ї селянина в селі Романівка  Глобинського району. Навчався в Романівській початковій школі,у першому класі якої було 86 учнів. Але 60 дітей у 1933 році померли від голоду. Протягом 1936-1941 років навчався у Зубанівській середній школі. В роки німецької окупації працював у громадському дворі скотарем. Із травня по вересень 1943 року переховувався в болотах від примусової мобілізації у Німеччину.

Ведучий. Воював у Червоній Армії на ІІ Українському фронті. Спочатку був автоматником, потім розвідником. Після другого поранення і лікування потрапив у дивізійну розвідку. Воював на ІІІ Прибалтійському, потім на Карельському фронті. Перед Фінським кордоном був тяжко поранений, після тривалого лікування закінчив курси санінструкторів і одержав звання  «Старшина медичної служби». Був командиром санітарного взводу на І  Далекосхідному фронті.

   Ведуча.  Після демобілізації навчався у Гадяцькому педагогічному училищі, яке закінчив у 1947 році. Потім  у Полтавському педагогічному інституті. Після закінчення у 1954 році працював учителем початкових класів Романівської семирічної школи, Радивонівської середньої школи, Іваноселищанської восьмирічної школи. Виховував у дітей любов до рідної землі, родини.

Ведучий. Зараз ми запрошуємо до слова колегу Якова Івановича, вчителя Галаган Любов Олексіїївну.

    Ведуча. Нещодавно вийшла збірка  Якова Івановича  «Дорогами життя». У ній – понад сто віршів. Багато з них присвячено рідному селу, землякам, працівникам полів, ферм, сільській інтелігенції. Послухайте вірш про с.Зубані.

Вірш «Під тихими вербами».

Ведучий.  Яків Іванович – частий гість у нашій школі. Він охоче ділиться своїми фронтовими спогадами, життєвим досвідом. Але саме спогади про голод у рідному селі Романівка вважає найстрашнішим у своєму житті. Рідним, двоюрідним і всім землякам, які загинули від голоду у 1933 році, присвячений вірш «Чому шумлять осики» .

Ведуча.    Пройшовши тисячі кілометрів фронтовими дорогами, переживши пекло Великої Вітчизняної війни, втративши друзів і рідню, все своє вистраждане, виношене в серці і в похідному речовому мішку Яків Іванович  виклав у віршованих рядках.

                     Вірш «Солдатська вдова».

                      Вірш «Скільки літ».

Ведучий. Якова Івановича всі люблять і поважають в селі. Він – цікавий співбесідник і жартівник. Знає безліч цікавих пригод, анекдотів, більшість з яких не вичитані, а помічені з життя. Послухайте декілька жартівливих віршів від Якова Івановича.

         Вірш «Харитон зарікся  красти».

         Вірш «Квочка».

         Вірш «Вітання».

Ведуча. А зараз надаємо слово Якову Івановичу.

  Ведуча. Якби було дано почати знову,

   Свою дорогу обирати знов.

   Я б вибрала оцю – терново-полинову,

   Де є гірка сльоза, де є палка любов.

   Де батькової  хати світлі вікна

    І мамине чекання край воріт

    Де щирих друзів усмішка привітна,

    Оту дорогу, де дитячий щебет

     Мене і освятив, і освітив.

Ведучий. Ці рядки належать людині, з  ім'ям якої шанувальники рідного слова не раз зустрічалися на сторінках районних та обласних газет під цікавими нарисами, репортажами, замальовками і,звичайно, поезіями. Цей вірш розкриває її всю, і освітлює найпотаємніші куточки її життя, бо написаний він людиною, що за складом свого характеру, за покликанням своєї душі – насамперед поетеса. Ім’я її – Тамара Голобородько.

     Ведуча. Тамара Андріївна народилася 14 жовтня 1953 року в селі Яроші Глобинського району Полтавської області. Перші її опублікації з’явилися в районній газеті, куди колишня школярка прийшла в 1980 році кореспондентом сільгоспвідділу. У 1975 році поетеса закінчила філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту ім. Короленка, після чого вчителювала в школах Глобинського та Хорольського районів. З 1998 року працювала заступником редактора обласної газети «Молоди громада», згодом – власним кореспондентом газети УМВС «Досьє 02», інформаційним менеджером громадської організації «Клуб Квітень».

       Ведучий. У 1999 році вийшла перша збірка поетеси « Не згасай, моя зоре любові» , яка швидко розійшлася серед читачів, і це викликало потребу у другому виданні цієї книжечки.

     Ще навчаючись в інституті, Тамара Андріївна відвідувала літературну студію «Заспів», яка зміцнила і відшліфувала її обдарування. Саме ця студія виховала чимало літераторів, через неї пройшли Борис Чіп, Михайло Булах, Ольга Івашина та Володимир Писаренко, Володимир Тарасенко та Наталія Близниченко, Віктор Захарченко та Віктор Капелюха і інші.

       Ведуча. Працюючи в газеті і продовжуючи активно писати,  Тамара Голобородько стала учасницею всесоюзного фестивалю молодих поетів у Ташкенті, а також потрапила на сторінки альманаху «Родники». Її окремі твори перекладалися російською мовою В.Краснопільським, Я.Ізмайловським. На тексти її поезій пишуть музику українські композитори, в т. ч. народний артист СРСР, Лауреат Державної премії України імені Шевченка Олескандр Білаш.

      Та найкраще про саму Тамару Андріївну зможуть розказати лише її власні вірші;

             Боюся дня, в якім ніхто й ніде

              Мене не згадує, не любить і не жде.

              Боюся дня, у котрому ні щастя, ні жалю,

              І я, ніяка, не сумую, не люблю.

              Нехай ніколи не народиться той день.

               Хай буде неспокійний, наче біль…

               А в ньому я – в тривозі, у журбі.

               В надії серце знову ожива.

               Болить душа моя, а значить, я – жива.

               …Легкого щастя не бажаю я собі.

Ведучий . А зараз надаємо слово Тамарі Андріївні.

Ведуча : Калініченко Валентина Михайлівна, народилася 22 травня   1954 року в селі Романівка Великокринківського району в родині колгоспників.

В 1974 році закінчила Зубанівську середню школу.

З 1973 по 2000 рік працювала бібліотекарем Романівської бібліотеки.

В 1980 році закінчила Гадяцьке культурно-освітнє училище імені  І.П.Котляревського по спеціальності культурно-освітня робота.

З 1986 по 1988 рік знову навчалася у Гадяцькому училищі по спеціальності бібліотечна справа.

Проживає в с. Романівка  Глобинського району.

Послухайте декілька віршів Валентини Михайлівни.

Вірш «Березневе».

Вірш «Рушники».

Вірш  «Дуб».

Вірш «До тебе, рідненька».

Вірш «Керівна вівця».

А тепер надаємо слово Валентині Михайлівні.

Ведучий : Ось і завершується наше свято. Спасибі вам, люди добрі, що побували у нас на святі. Здоров’я, радості  і щастя всім вам на довгі  роки, творчої  наснаги у труді.

Ведуча : Нехай же завше слава лине про наше село, про вас, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай, хто славить  словом  і віршами наш дорогий український край.

Ведучий : Дорогі наші гості. Прийміть від нас ці квіти.

Вручення квітів.

Ведучий : Всі ми-діти однієї матері-землі. Наше село-частинка кожного із нас.

Ведуча:                                   Не даймо згинуть ми селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте.

Пісня «Новий день».