Cценарiй "Українська народна вишивка"

Зубанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Виховний захід на тему

«Українська народна вишивка»

Учитель Масюра М.І.

Українська народна вишивка

         На сцені-імпровізована покуть з образами, прикрашеним українськими  рушниками, на заднику розміщені рушники.

Лунає «Пісня про рушник»,музика П.Майбороди, слова А.Малишка.

1-а ведуча.  Доброго дня вам, люди добрі!

2-а ведуча.  Доброго дня вам, шановна родина!

Ми  раді вітати вас у нашому залі.

         1-а ведуча. У нашого українського народу є давня народна традиція-

від покоління до покоління передавати сімейні обереги, сімейні реліквії як

пам'ять , як символ  невмирущості  родоводу. Найчастіше такими оберегами

були і залишаються крилаті птахи над вікном, образи та фотографії  родини.

Ці диво-птахи – рушники. Рушник! Як багато промовляє це слово. Скільки

зворушливих спогадів пов’язано з ним.

         («Композиція з рушниками та короваєм» виконує танцювальний колек-

тив

.

         1-а ведуча.Рушник супроводжує людину протягом усього життя.Він

Є й оберегом, і молитвою, і засобом спілкування з предками.Виготовлення тканини  для рушника проходять багато етапів- від миття і тіпання льону, й

конопель, прядіння, снування до тканини, а інколи й зоління полотна в суворо обмежений  відрізок часу. Звідки і назва « обіденне» взначенні «одноденне» полотно , зіткане протягом одного дня. Головними виконавцями

цього ритуалу були незаміжні дівчата, дівчата-підлітки або жінки вдови, тобто ті, що не живуть із чоловіками. Усі роботи виконувались мовчки , з

охоронною метою.Рушниками могли обв;язати «фігуру» ,оперезати церкву

вистелити дорогу, вулицю, роздоріжжя, перегнати через полотно худобу чи

переходили через нього люди.

         ( Пісню «Два кольори» виконують І.Дяченко,Е.Колеснік.)

         2-ведуча. Рушник використовують при народженні дитини. Він є сим-

Волом переходу і відходу в інший світ.Вперше породіллю провідували родичі й сусіди з  гостинцями і при цьому обов;язково дарували рушники, приносили тканину, з якої мати потім робила пелюшки у формі рушника. Ба-

бі повитусі дарували шматок полотна або рушник при народженні дитини.

         1-а ведуча.У колекції музеїв України є багато весільних рушників із

Назвами: червоні, розові, роменські, кролевецькі, богуславські. Ці рушники

Зберігають як сімейну пам'ять.Вони переходять від баби до онуків. Про

Давню весільну функцію свідать,зокрема календарно обрядові пісні, веснян-

ки,купальські, щедрівки.

( Пісню «Рушник». Виконують І. Дяченко,Е. Колесник )

         2-а ведуча. Готуватися до одруження означало дарувати рушник. Весі-льні рушники, як і весь посаг кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Готувати рушникин , як і сорочки , мати навчала дочок ще змалку. Зокрема багато вишивали дівчата на досвітках – довгими осінніми та зимовими ве-

чорами. У вишивання кожного рушника , як і готування сорочки , вклада-

лися дівочі мрії про кохання, про одруження і щасливе подружнє життя.

         1-а ведуча. В усій Україні був поширений звичай перев’язувати рушниками старостів від молодого, як знак згоди дівчини на одруження.

         Батько й мати не оказує

         Ще й рушничків не показує.

         А я прийшла та й сказала,

         Ще й рушничками показала.

( Сценка « Сватання» )

         2-а ведуча. Весільні  рушники , як весь посяг, зберігали в скрині .

У випадку відмови дівчина казала , що в неї скрині немає та й рушників не   

надбала. А то ще й гарбуза підносила старостам і молодому. В одних регіонах України рушники, щоб перев’зувати старостів , дівчина виносила на дерев’ній або глиняній тарілці – на хлібині  . У центральних районах України і молода ,  і дружка замість пояса чи крайки підперезувалися рушником –кінцями вперед . Це були , як правило , червоні кролевецькі рушники , які мали й інші назви . Такими ж рушниками прикрашали ікони у свято.

         (Українську нар. Пісню « Мав я дівчиноньку» виконує ансамбль хлопців)  

         1-а ведуча . У багатьох районах України   на весіллі рушниками перев’язували бояр та інших весільних гостей. На весіллі рушники викорис –

товували  більше 20 разів. Тут мати благословляла дочку скликати родину , давши в руки рушник . Того рушника молода носила в руці аж до кінця весілля . Коли на землі нахрест , били поклони на рушник тричі й кожного разу цілувалися . На весіллі , зустрічаючи молодих , ними встилали дорогу від воріт до дверей хати .

         (Український танок виконує танцювальна група )

         2-а ведуча . Під час шлюбу не аби яке значення мав білий вишитий рушник , на якому мали стояти молоді під вінцем . Під рушники родичі молодого клали срібні гроші й пшеницю – на щастя й добробут. Родичі і старша дружка намовляла молоду  стати першою на рушник. Це означало, що молоду господиню поважатиме чоловікова родина.

         Шлюб брала,шлюб брала,

         Шлюб шлюбувала,

         На тонесенькім. на білесенькім

         Рушничку стояла.

         Рушник у церкві розстеляла дружка. Вона стояла за молодою і шептала їй нишком : « Потягни сестричко, рушник, щоб я скоро за тобою пішла». Після вінчання весільний поїзд вирушав до хати молодої.

         Після вінчання брат молодої заводив її до хати за рушник , який вона тримала в руці , потім молодий вів її на посад також за рушник, садовив її на кожуха. Молода брала ложку або чарку рушником.”

         1-А ВЕДУЧА. У всій Україні весільний хліб : коровай,бивень, шишки, лежень,  калачі – клали на стіл, застелений рушником, і клали на нього дві ложки , зв”язані червоною стрічкою. Перед тим як розрізати коровай , на нього клали два рушники нахрест. Дружко мив руки і витирав рушником.

         Коли батькові та матері  підносили коровай, вони  казали: « Дякуемо молодому й молодій за дар Божий і цей гречний подарунок». Після цього клали їм  два шматки короваю , дві шишки , очіпок та рушник.  Всім, кому подаровано рушник, перев”язували його собі через плече. Як виряджали молоду до молодого, мати виносила гарний рушник і клала на дишло коню. Весільна мати давала куховарці хустки, три аршини полотна й рушник, матері хрещеній – гарний очіпок та рушник. Весільні рушники, зберігалися як сімейні реліквії.

         (Пісню «Рушник» виконують дівчата 7 класу).

         2-ведуча. Рушника а часом і не одного, брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі, хто надовго відлучався від рідної

 домівки. Рушники чи хустка з квітами і птахами, вишиті матір”ю, дружиною чи коханою,  будять щемний  споми про рідну домівку. А тому і ставлення до такої речі – особливе.

         1-а ведуча. Із сивої давнини до сьогодні хліб і рушник ідуть у парі.Зберігся  звичай із хлібом на рушнику зустрічати дорогих гостей, дарувати хліб на рушникові з якоїсь урочистої нагоди. Не обходилися без рушника і в хліборобських обрядах. У перший день огляду озимини-ішли в поле гуртами, родом. Попереду йшов батько і ніс на рушнику хліб-сіль, а мати в кошику , накритому рушником , несла різне частування. На зеленому

 полі розтелялися рушники, на нього клали їжу,пригощалися.  Після закінчення жнив господар зустрічав женців із хлібом – сіллю на рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок. Рушником  накривають кошик з і свяченим на Великдень, накривають обід косарям, женцям, пастухам.

         ( Пісня «Рідне село» виконують дівчата 8 класу).

         2-а ведуча. Рушник у житті українців – це теж історична і духовна

пам”ять  народу. Символом естафети праці і культури «Краю мій рідний» та «Героїв стежина – від батька до сина». Що передався від села до села, є рушник. Він вишивався місцевими майстринями. «Хата без рушників – не хата», - говорить народне прислів”я. Бережімо цю пам”ять.

         (Звучить пісня «Одна калина»)

         1-а ведуча. Спасибі вам, люди добрі. Що ви завітали на свято. Бажаємо, щоб ви поспішали до рідного   дому, до рідної неньки, до вишитих рушників.